Тимчасові обмеження – наш спільний тягар, покладімося на Бога і взявши хрест свій, йдімо за Христом. –

Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в день свята Входу Господнього в Єрусалим

 

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

 

Сердечно вітаю всіх вас зі святом Входу Господнього в Єрусалим та початком Страсної седмиці!

Сьогодні ми вшановуємо біблійну подію, про яку провістив пророк Захарія за п’ять століть до Різдва Христового, і слова ці ми чуємо в Євангельському читанні: «Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі. Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але, коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому» (Ін. 12: 14 – 16).

«Дочко Сионська»! Так у біблійній мові, у словах пророків часто називається Єрусалим. Господь Ісус Христос урочисто входить у святе місто під радісні вигуки народу, входить як Цар, але не у спосіб, звичний для царів. Адже навіть нам, хто живе у ХХІ столітті, відомо, що хоча віслюк і був твариною, на якій пересувалися, але такий спосіб подорожі ніколи не вважався почесним, тим більше – достойним царів. Однак Спаситель обирає саме осля, щоби в’їхати на ньому до Єрусалима, щоби вступити до столиці не як звичайний цар земний, але як Той, чиє Царство «не від світу цього» (Ін. 18: 36), не як гордовитий володар, але Той, Хто «лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11: 29).

Зі Священного Писання ми знаємо, що впродовж тривалого часу юдеї очікували обіцяного Месію, тобто Помазаника Божого, саме як Царя, як визволителя від іноземного панування, як Того, Хто відновить славу і велич Ізраїльського царства часів Давида і Соломона. Адже не даремно народ іменував Ісуса сином Давидовим, а не сином Йосифа, нащадком славетного царя і пророка давнини, а не сучасного убогого теслі з Назарету. Бо так ті, хто вірував у Христа, підкреслювали, що Він походить з роду царського та відповідно має право вимагати і посісти престол свого прабатька Давида.

Ми пам’ятаємо, що перед приходом у світ Спасителя народ Ізраїля тривалий час перебував під владою римлян. І очікування здійснення біблійних пророцтв про Месію і Визволителя, яке особливо поширилося серед сучасників Христа, було пов’язане насамперед із перемогою над чужоземними завойовниками та відновленням незалежного царства. Коли волхви зі Сходу приходять до Єрусалима шукати народженого Царя Юдейського, то і вони самі, і тогочасний цар Ірод, і книжники та законовчителі – всі говорять про Народженого як про царя земного. Тому Ірод, який був чужорідним узурпатором, так стривожився і вдався навіть до жахливого злочину вбивства невинних немовлят, бо вважав, що звістка від волхвів становить небезпеку для його власного царювання, що Народжений у Вифлеємі – претендент на його престол.

Минулої неділі в читанні Євангельському ми чули, як ученики Христові Яків та Іоан після слів Спасителя про страждання і смерть, які чекають на Нього в Єрусалимі, починають говорити про місця праворуч та ліворуч Нього – про місця біля Царя, про те, щоб бути наближеними у славі до великого володаря.

Отже, навіть на цих двох прикладах, а їх можна наводити ще багато, ми бачимо, що Спасителя – хто з надією, хто зі страхом, – всі сучасники сприймали як політичну фігуру, як претендента на владу в земному царстві. Власне і напис провини Його, за яку Пилат формально присудив Спасителя до розп’яття, звучить так: «Ісус Назорей, Цар Юдейський».

І Він – справді Цар, але не такий, як про Нього думали усі сучасники. Тому Він і обирає незвичний для царів спосіб для урочистого входу в Єрусалим. З одного боку самою урочистістю Спаситель підкреслює, що Він не зрікається Свого достоїнства як обіцяного через пророків істинного Царя, Сина Давидового, а з іншого вказує на те, що Царство Його – іншої природи, ніж царства земні.

І велич цього Царства – у смиренні, у жертовності аж до смерті. Згадайте, як минулої неділі через читання Євангельське ми чули про це слова Самого Спасителя: «Ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними. Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10: 42 – 45).

У наступні дні Страсної седмиці ми з вами, всечесні отці, брати і сестри, будемо через згадування євангельських подій іти ніби поруч із учениками Христовими через останні дні Його земного життя аж до покладення тіла Померлого до гробу. Проповідь та настанови, зрада Юди Іскаріота, Таємна вечеря в Сионській горниці, де встановлюється Спасителем таїнство Євхаристії, причастя Тіла і Крові Христових, молитва і боріння у Гефсиманському саду, схоплення сторожею та неправедне судилище Синедріону, осудження Пилатом, несення хреста, розп’яття, смерть і поховання – через усе це ми знову подумки пройдемо, чуючи відповідні читання з Євангелія, долучаючись до богослужбових спогадів.

І все це буде не просто звершенням плину історії, взаємодією людей, виконанням їхньої волі та бажання. Так, безперечно, воля і бажання учасників тих подій у всьому цьому будуть присутні. Від Юди залежало, зрадити чи ні, від Петра – зректися чи ні, від первосвященника і старійшин – осудити неправдиво чи відпустити невинного, від Пилата – виконати вимоги натовпу чи розсудити за справедливістю.

Але всі ці свобідні прояви людської волі, людських рішень промислом Божим вплітаються, ніби окремі нитки, у багряницю жертовного подвигу Спасителя. «Син Людський іде, як призначено; але горе тій людині, що Його видає» (Лк. 22: 22), – свідчить Господь на Таємній вечері. «Ти не мав би наді Мною ніякої влади, – промовляє Христос до Пилата, – якби не було тобі дано звище» (Ін. 19: 11). «Чи думаєш, – промовляє Спаситель до апостола Петра, – що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?» (Мф. 26: 53 – 54).

Із сьогоднішнього святкового читання Євангельського ми чули про те, як урочистий вхід Спасителя до Єрусалима – вхід смиренного Царя, що сидить на осляті – був провіщений за пів тисячоліття до самої події. Так само і похвала від дітей у храмі, які вигукували: «Осанна Сину Давидовому!», була здійсненням давнього пророцтва, на що Господь вказує начальникам, які намагаються Йому цими вигуками дорікати. І в наступні дні Страсної седмиці багато разів ми ще почуємо такі чи подібні вислови: «Сталося це, щоб збулося Писання».

Чого ж усі ці приклади та настанови повинні навчити нас сьогодні?

Найперше ми повинні бути твердо впевненими у тому, що блага й довершена воля Божа виконується і в наш час так само, як і в час земного життя Спасителя. І як тоді вона не була зрозуміла очевидцям та сучасникам, і лише згодом вони усвідомлювали сенс і значення того, що сталося, так і тепер ми лише з плином часу розуміємо і приходимо до осмислення того, яке значення і який сенс є у подій, у вирі яких живемо нині.

Що ж ми маємо робити як християни? Довіритися Богові! Йти за Ним і виконувати Його волю не тільки тоді, коли вона для нас ясна і зрозуміла, але і коли ми не розуміємо її: як не розумів Авраам, що на нього чекає, коли встав і пішов за повелінням Божим у далеку країну; як не знав Мойсей, у який спосіб він звершить звільнення народу Ізраїля від рабства єгипетського; як не розуміли апостоли, що чекає на них у Єрусалимі в ці найближчі дні, очікуючи царювання з Христом, а не плачу над гробом.

Однак якщо довіримося Богові та будемо виконувати те, що залежить від нас, то побачимо й усвідомимо з часом, що і гіркота, і скорбота й обтяження, яких зазнаємо в цей час, були нам на користь, і Господь усе це оберне до кращого. «Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її, – втішає Спаситель учеників; – коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ. Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16: 21 – 22).

Дорогі брати і сестри!

Заради турботи про ваше здоров’я, про здоров’я ближніх як вияв заповіданої Богом любові одне до одного Священний Синод нашої Церкви ухвалив рішення просити вас у ці священні дні Страсної седмиці та Великодня залишатися вдома, долучатися до спільної молитви і богослужіння через сучасні засоби. Ми, архієреї та священнослужителі, будемо звершувати молитву в храмі, будемо з вами і за вас та за всіх, хто потребує, підносити прохання, але вас просимо заради спільного блага понести ще тягар самообмеження.

Безперечно, бачити перед собою не повний молільників храм – так само скорботно для нас, як для вас не бути зараз у спільній молитві тут або в іншому храмі, але ми приймаймо це як наш спільний хрест! Прошу пастирів та вірних уважно на офіційній сторінці нашої Православної Церкви України прочитати практичні настанови, які Синод ухвалив для всіх нас на ці дні карантинних обмежень, і з розсудливістю додержуватися їх.

Віття дерев, несучи яке ми нині символічно долучаємося до тих, хто майже дві тисячі років тому урочисто зустрічав Христа при вході Його у Єрусалим, нехай нагадає нам: холод і омертвіння зими завжди завершується весняним розквітом і оновленням, скорботу і сльози Бог перемінить на радість. З гробу як місця смерті засяє усьому світу воскреслий Христос, і плач наш на радість переміниться.

Тож покладімося на Бога і, взявши хрест свій, ідімо за Христом, Якому слава на віки! Амінь!